top of page

Літературна вітальня

Ольга Василівна Карпова

    Ольга Карпова (Лисенко) народилася 13.09.1948р в м. Самгородок Вінницької області. Батьки-медики переїхали після навчання в Диканьку за направленням. Дівчинка була відмінницею, із захоплень-живопис, література, спорт. Після школи навчалася в будівельному інституті м. Полтави, там зустріла майбутнього чоловіка, мала доньку та двох синів, з чоловіком проживала в Диканці після закінчення інституту.

 

     Працювала держінспектором архітектурно-будівельного контролю з 1979 по 1983р, далі її було обрано на посаду заступника голови селищної ради. З листопада 1985р займала посаду архітектора району, в 1989 звільнилася, потім працювала інженером у фірмах "Факел", "Діапазон". 8 останніх років тяжко хворіла, померла 11. 09. 2011року.

ДО МАМИ

 

Розвіялось дитинство за літами

І юність відлунала вдалині, —

Та всі літа ведуть у двір до мами,

До хати, що ввижається і в сні…

 

Стрічає посивіла і змарніла,

Усмішкою запитливо-німа,

 Запрошує до хати, де спокійно,

І галасу давно уже нема.

 

Гостинно двері з рипом відчиняє,

Насипле мовчки теплого борщу, —

— Поїж, дитино, — скаже, хоч і знає,

Що вже давно сама варю й печу …

 

По вінця в хаті тиші та задуми,

Вдовиний дім — самотній і гіркий,

Німий він свідок радості і суму.

 І затишком застояний, терпкий…

 Матусю, ненько, до останку рідна —

У клопотах, з турботою в очах —

Єдина в світі, лагідна, привітна,

Найкрасивіша, добра, дорога…

 

Я — МАТЬ

 

И радостно и грустно сознавать,

Что ты — в летах, что ты уж мать,

Что каждый день к твоим заботам

Все тянется, взывает кто-то.

И эти кто-то — маленькие дети,

За них — родней, дороже нет на свете

Их много: трое, — дочь и сыновья

Да муж еще, да я — семья!

Я им — жена и ласковая мать,

Которая должна уметь и знать,

Готовить, убирать и понимать.

На все вопросы с ходу отвечать.

Я радуюсь их маленьким удачам

А если плачут — с ними вместе плачу,

Когда смеются — солнце в доме светит—

И радостно: мои смеются дети…

И с каждым днем немного подрастают,

И с каждым днем все больше понимают,

И с каждым днем все больше знать хотят –

Я им учитель, нянька, друг и мать…

Но горькие мгновения бывают, —

Что годы, растворяясь, пролетают, —

И никому не повернуть их вспять, —

Старею и тускнею — как не знать!

И тяжелей походка, и глаза

Все чаще ранит мудрая слеза,

И реже мужа я к другим ревную,

И больше, чем его — детей целую,

И строже разум волю мне диктует,

А сердце, усмиряясь, не бунтует.

А жизнь идет, отсчитывая годы,

И звездопада грустный час приходит.

Но мне нельзя грустить и унывать,

И уставать никак нельзя. Я — мать!

 

БЕРЕЗЕНЬ.

 

Ще дрімають сосни

Після снів зимових,

Ластовиння всипало

 Білий стан беріз,

Лусочки березові

Тріпотять-говорять,

Ніби хочуть розбудити

Загадковий ліс

Вкрились позолотою, -

Проясніли верби,

Вже пухнасті котики

Манять дітвору…

Біля ставу берегом

Ходить юний Березень

Ніжить коси вербам,

 Гладить їм кору…

А сп'янілий вітер

Розгулявся світом —

Шарпає за хмари

Й швидко рине вниз:

То зрива бурульки,

То вплететься в віття,

То затихне хвильку

Й знову мчить кудись.

В капелюхах шиферних,

Мов дядьки зашушкані,

Кам'яні будиночки

Між калюж сидять, —

Темними віконцями

Сторожко-насуплено

На весняні витівки

Стишено зорять…

Та сміється Березень —

Сонячно і дзвінко,

Розмаїттям радості

Повнить слух і зір —

З кришталевим гомоном

У струмках з-під снігу

Топить ніжний Березень

Чари зимові...

 

РІДНА МОВА

 

Я рідну мову прагну возвеличить,

Хоч прав таких ніхто мені й не дав:

Ні вуз, де вчили термінів технічних,

Де мову цю ніхто не викладав,

Ні на роботі, де про мову мови

Ніхто ніколи й разу не повів,

А лиш виконують накази, постанови,

І рішення, й проекти всіх сортів.

Де часом можна чути матірщину,

Коли «права качають» прохачі…

Від всього я душею відпочину,

Коли вірші римую уночі,

Коли мені ніхто не заважає,

А вдома всі спокійно, тихо сплять, —

Тоді слова чарівні виникають —

В рядки лягають вічно спочивать.

Тоді душа від захвату німує

І слів прекрасних щедрий водоспад

Мені красу поезії дарує

На рідній мові множену стократ.

У силу слова вірую невтомно,

Ця віра народилася з любові:

В житті і мови спільні є закони,

Закони без насилля і без крові.

Милуюсь мови срібним переливом,

Кохаюсь соковитим плином фраз,

Бо рідна мова — то найбільше диво,

Збережене століттями для нас.

Також завітайте
Інтернет-ресурси
для бібліотекарів

Лічильник

відвідувань

Наша адреса

                   38500

Полтавська область

смт. Диканька

вул. Незалежності, 117   

dykanka.biblioteka@gmail.com

Screenshot_1.png
  • Blogger Социальные Иконка
417-frame_1.png
вісник обложка  для банеру.jpg
  • Blogger Социальные Иконка
w513h5131371296104Facebook.png
1384063.png
Screenshot_6.png
Screenshot_2.png
Screenshot_3.png
Screenshot_4.png
Зворотній зв'язок

Інформація відправлена.

Дякуємо!

банер_БПД.png
2.png
bottom of page