Літературна вітальня
Ярослава Михайлівна Городницька
Народилася 1957 року в селі Корнич Коломийського району Івано-Франківської області. Після закінчення 1974 року Корницької середньої школи навчалася на математичному факультеті Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича. Після закінчення в 1979 році вузу подальшу долю пов'язала з Полтавщиною.
З 1980 року - організатор позакласної виховної роботи, а з 1988 - заступник директора з навчально-виховної роботи Великобудищанської загальноосвітньої школи І - III ступенів Диканського району Полтавської області.
Захоплюється журналістикою, поезією, краєзнавством. Досліджує історію містечка Великі Будища та його особистостей. Автор поетичних збірок "Падолист", "Обереги долі", "Спогад про Матір", нарисів із літературного, педагогічного, історичного краєзнавства, документальних збірок "Гіркий терен війни", "Зачарований красою слова", "Стежинами шкільної історії", "Музика душі", "Іван Даценко - Герой Радянського Союзу і вождь індіанців", "Листи з фронту", "Великі Будища у долях".
Співавтор книг "Великі Будища: Історичний нарис" (2013р.) та "Великобудищанська школа: Історія, сучасність" (2016р.).
Автор і ведуча шкільних зустрічей, свят, творчих вечорів, організатор музею історії школи.
Відмінник освіти, заслужений учитель України. Лауреат літературної премії І.П. Котляревського (2013р.).
ПАДОЛИСТ
Падолист,
Падолист,
Падолистонько.
Тиху осінь кружляє в танку.
По калини рясному намистоньку
Я до осені стежку топчу.
Ой стежино,
Стежинко,
Стежинонько.
Поверни мене в літо надій.
Ще на мене чекають обжиночки,
Ти зажди, моє літо, постій.
Пахне літеплом,
Літеплом,
Літеплом.
У моїм вересневім саду.
А в душі моїй літечко, літечко
Заплітає русяву косу.
Журавлино,
Журливо,
Зажурено.
Відкурличе ясна далина.
Мелодійно і трохи відчужено
Падолистова осінь кружля.
ДИКАНСЬКА ЛЕГЕНДА
В степу широкім, наче на долоні,
У зелен-краї сосен та дубів
Присів козак спочити на колоді,
Щоб вмити втому в купелі ставів.
І задрімав на чебрецевім ложі
В колисці з квітів й запашних отав .
І снились мавки чарівні та гожі,
І дивний птах незвідане співав.
А він не спав. Лише куняв на сонці.
Красою упиваючись до дна.
Жар-птицю гладив плетивом долоньки
І задивлявся в очі джерела.
Тут все було , немов у дивній казці,
Цвіло, співало, тішило сповна ...
Купались лебеді у захмелілій ласці
Й плела вінки царівна польова.
Козак не знав ні імені, ні роду
Красуні-мавки, дикої, мов лань.
Та задивився на дівочу вроду
Козак-чужинець з прізвиськом Дикань.
Кохалися, любилися, зітхали
В обіймах соловейкових пісень.
Небесне сяйво їх благословляло,
Вінчав навіки життєдайний день ...
Вмивалось сонце зраночку росою,
Зозуля щедро сіяла літа.
Співав Дикань, чарований красою,
В жіночім лоні врунилось життя.
Вмлівала втома на старій колоді,
Чумацький шлях в надії догорав.
Траву шовкову цілували коні,
Козак край лісу курінь будував ...
В степу широкім, наче на долоні,
Є зелен-край між сосен і дубів.
Народжена в красі та у любові.
Дзвенить Диканька піснею віків.
ХАТА
Старенька хата, підперезана рум'янком,
До призьби стомлені схилила плечі.
Чесала коси. Місячним серпанком
В самотні вікна задивлявся вечір.
Журливо скрипнула сінешніми дверима.
Впустила зорі - вечорниці на гостину.
Утерла сльози. Кетяги калини –
Гіркою сповіддю на білу скатертину.
Накрила скриню — мудру прабабусю,
Свічками мерехтіла до світання.
Усіх згадала... Роки -- дикі гуси
Прогелготіли веснами чикання.
Не мріяла про золоті палати:
На білих стінах рушники, як доля,
Старі світлини... Мальви коло хати –
Святі сторожі маминого поля.
Старенька хата, підперезана рум'янком.
Вмивала ноги у серпневих росах.
В снопах жита... Не спалося до ранку,
Блукали зорі в посивілих росах.
Також завітайте
Інтернет-ресурси
для бібліотекарів
Лічильник
відвідувань
Наша адреса
