Диканська публічна Бібліотека

Мамине тепло

​

Не пахнуть в хаті борщ і пиріжки,

які уміла мама готувати,

Тьмяніють перелякано шибки,

І нічого у відповідь сказати.

Зів'яли мальви в сивих вечорах,

Петрівка-груша в вирій поглядає,

Світ, що лежав на маминих руках,

У чорнобривцях слізно одцвітає.

Зима морозить пусточку-вікно,

Лампадка сиротіє й Божа Мати,

Я бережу матусине тепло,

Яке повинна й дітям передати.

 

На щастя

​

Не облітайте швидко, терни,

Не осипайтеся, терни,

Ну хто мені літа поверне?

Коли не ви, коли не ви?

Терносливи, ніби облиті,

Стоять, як білена стіна,

Роки мої, що біла свита –

На щастя вишита вона.

 

 

Щасливі зустрічі

 

Село осінньої пори -

У золоті жовтавім,

Іще з піщанської гори

Стріча мене з Полтави.

Ліс в передпокої мовчить

В сріблястім павутинні,

Ріка, мов дзеркало, блищить,

А очі сині-сині!

Рясніють терну намистини,

Понад дороги за село,

Каймою білої хустини —

Моста покритеє чоло.

Поля за обрій покотились,

За тінь старого вітряка,

Криниця в вербах примостилась

вода цілюща і швидка.

Село осінньої пори

завжди стріча мене з гори.

 

​

То любов і є

​

Збирається на дощ, аж в'януть полини,

І так духмяно пахне липа,

Любов торкнулась сивини,

Розлука темним оком глипа.

Дорога поруч, небо - парасолька,

А хтось незримий не пускає,

То я що одиначка - сойка

Далеко не порину з свого краю.

Місточку мій, заплетений хмелями,

Водице синьоока, пожалій,

Мені так добре поміж вами,

Але і пусто, сивий жалю мій.

Говорить він - посохле оживає,

Погляне в вічі - скрипка виграє,

Чи є у світі той, хто не кохає?

Найбільша сила, то любов і є.

​

​