Диканська публічна Бібліотека

У розлуки - нелагідні руки

​

                     І

Їдуть її дочки з України —

Нації великої краса –

І вивозять пісню солов'їну

Аж стоять німіють небеса.

 

Їдуть її дочки з України,

В землі обітовані єси,

Ідуть її дочки на чужину –

Наші українські голоси.

 

їдуть її дочки з України,

 А вона, сердечна, й не втіша,

Голоси несказано красиві,

Українська з прадіда душа.

 

їдуть її дочки з України –

Вишні проводжають вздовж доріг,

Не вивозьте пісню солов'їну –

Нації своєї оберіг.

 

Не вивозьте пісню з України,

Тут її одвічне джерело,

Молоде, гінке її коріння

В землю благодатну увійшло.

 

                     II

Ти все питаєш - як в Україні?

Мальви квітують в дворах та жоржини,

Вечором дивним пташечка тихне,

Кажеш в чужині серденько никне?

 

Ти все питаєш — як в Україні?

В осінь красиві у нас хуртовини,

Вітер зриває з дерева листя –

Все як годиться, все як годиться.

 

Ти все питаєш - як в Україні?

В осінь лягають сутінки сині.

Пахне димами - видно далеко,

Тут відлітають у вирій лелеки.

 

Пахне дощами і падолистом,

Он горобина вбралась в намисто.

Я все питаю —як на чужині?

Носиш з собою в душі Україну?

 

Сутінки сині, неба озерця

Носиш з собою завжди біля серця?

 

В нас тут гойдають тишу тополі,

Там евкаліпти - чужі твоїй долі.

 

Там за морями в землі далекі

Не прилітають наші лелеки,

Серце не тішить пустеля біла –

Наче у вирій душа відлетіла...

 

Там коло броду чи коло тину

Зроду не стрінеш нашу калину.

Кажеш, щаслива? Кажеш, багата?

А Україна в серці, як свято...

 

Кажеш, там сонце, зим не буває?

А завірюхи не вистачає...

А якщо щастя справді буває –

Без чорнобривців не розцвітає...

 

                         ІІІ

Болять мені, як лелеці,

Важкі болять перельоти,

Дороги твої далекі

Я твій не почую голос...

 

Зима стоїть на Вкраїні,

В широких степах голосить,

Болить мені ностальгія,

А біль коло серця носять.

 

Несу його, мов дитину,

В білесенькім сповиточку

Я скучила за очима –

Сніги аж до горизонту.

 

 

Я пращурам вклоняюся доземно

 

Як річка починається з струмка,

Бере початок, де нестримні води,

Тече собі і не пересиха –

Ми всі берем початок з родоводу.

 

Спасибі вам, і мертвим, і живим,

Я пращурам вклоняюся доземно

За те, що дарували щастя всім,

 І сонце, і життя, і небо, й землю.

 

Спасибі вам за ваші мозолі,

За труд прадавній на землі спасибі,

Спасибі вам за те, що ви жили,

І засівали землю нашу хлібом.

 

Спасибі вам за дочок і синів,

За те, що в лихоліття їх зростили,

Черствий окраєць хліба на столі

Сім раз навпіл між дітьми поділили.

 

Спасибі вам і мертвим , і живим,

За наше українське щире слово,

За вишитий під свічкою рушник

І за барвінку цвіт рясний на ньому.

 

За те, що ви в сорочці з полотна

Сходили світ цей босими ногами,

Красиві й щедрі, як сама земля,

Так схожі в своїй мудрості з богами