Літературна вітальня
Микола Костянтинович Пойдеменко
Народився М.К. Пойдеменко 1 березня 1913 року у бідній робітничій сім’ї на околиці міста Полтави. Після закінчення семирічки у 1928 році вступив до двохрічних підготовчих курсів до Полтавського інституту соціального виховання, 1 вересня 1930 року став студентом філологічного факультету. По закінченню інституту в 1933 році став працювати викладачем української мови та літератури Писарівщинського ветзоотехнікуму.
В роки Великої Вітчизняної війни служив політпрацівником, далі командиром зенітного полку, лейтенант Микола Пойдеменко з боями пройшов у складі колишньої
171-ої Червонопрапорної ордена Кутузова Ідрицько-Берлінської стрілецької дивізії від Старої Руси до Берліна.
По закінченню війни повернувся на батьківщину, працював завучем ветзоотехнікуму.
Цілі цикли поезій вийшли з-під його пера, більше сотні творів покладені на музику.
Поетичне жниво поета у його збірках: «Біля Диканьки (1958р.)», «Слово з війни (1990р.)», «Пісня з Диканьки (1993р.)», «Засіяли зорі (1993р.)», «Вінок диканських пісень (1998р.)».
Доля відміряла поетові майже 87 років земного життя, «Я Вкраїну люблю – і любов ця давно в моє тіло надію і силу влила…». 10 січня 2000 року навіки зупинилося співуче й добре серце народного поета із Писарівщини М.К. Пойдеменка.
ЗДРУЖІМОСЬ, УКРАЇНЦІ
Щоб разом будувати
нам єдності мости,
Здружімось, українці,
як сестри і брати.
Нас Бог благословляє,
В одну сім'ю єдна
На злагоду і мир.
Забудьмо гнів і чвари,
що роздирали нас—
У злагоді нам жити,
настав жаданний час.
Нас Бог благословляє,
В одну сім'ю єднає,
На злагоду і мир.
На злагоду і мир!
ЛИСТ
На трав? біля гармати
Задрімалось після бою.
Я листа почав писати.
Словом стрінуся з-тобою.
Як заснув, приснились діти,
Ніби бавлюся із ними.
Рвав обом весняні квіти —
Дим війни пішов десь мимо.
До синочків дорогеньких
Серця біль мого відчуєш,
Приголубиш їх маленьких —
Т за мене поцілуєш.
Радий, що у сні їх бачив...
Идем у наступ на світанні...
ЛЮБИ МЕНЕ
Весною вітерець війне,
Чарують яблунь віти.
Люби мене, люби мене,
Як сонце, пісню й квіти.
Поділимо і хліб і сіль,
Закохані обоє.
У тебе біль — у мене біль,
І радість нам надвоє.
Любов навік іде до нас,
Вона — велике щастя.
Любити можна тільки раз,
Закохуватись — часто.
Любов на подвиг підійма,
Зове у далі малинові.
Нічого вищого нема
Від зірної любові
Також завітайте
Інтернет-ресурси
для бібліотекарів
Лічильник
відвідувань