top of page

Літературна вітальня

Микола Костянтинович Пойдеменко

    Народився М.К. Пойдеменко 1 березня 1913 року у бідній робітничій сім’ї на околиці міста Полтави. Після закінчення семирічки у 1928 році вступив до двохрічних підготовчих курсів до Полтавського інституту соціального виховання, 1 вересня 1930 року став студентом філологічного факультету. По закінченню інституту в 1933 році став працювати викладачем української мови та літератури Писарівщинського ветзоотехнікуму.

   В роки Великої Вітчизняної війни служив політпрацівником, далі командиром зенітного полку, лейтенант Микола Пойдеменко з боями пройшов у складі колишньої

171-ої Червонопрапорної ордена Кутузова Ідрицько-Берлінської стрілецької дивізії від Старої Руси до Берліна.

    По закінченню війни повернувся на батьківщину, працював завучем ветзоотехнікуму.

    Цілі цикли поезій вийшли з-під його пера, більше сотні творів покладені на музику.

    Поетичне жниво поета у його збірках: «Біля Диканьки (1958р.)», «Слово з війни (1990р.)», «Пісня з Диканьки (1993р.)», «Засіяли зорі (1993р.)», «Вінок диканських пісень (1998р.)».

    Доля відміряла поетові майже 87 років земного життя, «Я Вкраїну люблю – і любов ця давно в моє тіло надію і силу влила…». 10 січня 2000 року навіки зупинилося співуче й добре серце народного поета із Писарівщини М.К. Пойдеменка.

ЗДРУЖІМОСЬ, УКРАЇНЦІ

Щоб разом будувати

нам єдності мости,

Здружімось, українці,

як сестри і брати.

Нас Бог благословляє,

В одну сім'ю єдна

На злагоду і мир.

Забудьмо гнів і чвари,

що роздирали нас—

У злагоді нам жити,

настав жаданний час.

Нас Бог благословляє,

В одну сім'ю єднає,

На злагоду і мир.

На злагоду і мир!

 

ЛИСТ

 

На трав? біля гармати

Задрімалось після бою.

Я листа почав писати.

Словом стрінуся з-тобою.

Як заснув, приснились діти,

Ніби бавлюся із ними.

Рвав обом весняні квіти —

Дим війни пішов десь мимо.

До синочків дорогеньких

Серця біль мого відчуєш,

Приголубиш їх маленьких —

Т за мене поцілуєш.

Радий, що у сні їх бачив...

Идем у наступ на світанні...

ЛЮБИ МЕНЕ

 

Весною вітерець війне,

Чарують яблунь віти.

Люби мене, люби мене,

Як сонце, пісню й квіти.

Поділимо і хліб і сіль,

Закохані обоє.

У тебе біль — у мене біль,

І радість нам надвоє.

Любов навік іде до нас,

Вона — велике щастя.

Любити можна тільки раз,

Закохуватись — часто.

Любов на подвиг підійма,

Зове у далі малинові.

Нічого вищого нема

 Від зірної любові

 

bottom of page