Диканська публічна Бібліотека

   

Намисто днів

 

 

Прокидаюся рано

Усміхаюся небу,

І відразу, коханий,

Обзиваюсь до тебе.

 

А між нами безодня

Й зачароване літо,

А між нами сьогодні

Найщиріше відкрито.

 

Поміж нами кордони

І на морі й на суші.

Хай же Бог охоронить

Ним поєднані душі.

 

Стигнуть яблучка в листі

І чекають до серпня.

Дні – на нитці намисто –

Рахувати нестерпно.

 

 

Листи

 

 

Щодня пишу тобі листи,

В думках шукаю кожне слово.

Прислухайся: почуєш ти

Цю нашу мовчазну розмову.

 

У літню ніч слова прості

До місяця шепочуть зорі.

Як зорі сплять, рядки листів

Читає листя осокорів.

 

Коли дзвенить осінній дощ

Об землю пальцями скляними,

З маленьких вуличок і площ

Мої листи до тебе линуть.

 

Чи вітер стукає в вікно,

Чи огортає тебе тиша,

Мій друже, знай: уже давно

Тобі від мене доля пише.

 

 

***

 

 

Затужить серце правдою гіркою

І піснею вихлюпує жалі.

Чи змириться з недолею такою,

Коли старіють в сорок на селі?

 

Коли шкарубнуть мамині долоні,

Криваві шпаринки на них печуть.

Співає "Котку" оченятам сонним,

Доки літа крізь пальці протечуть.

 

Заплутались, мов сіті, сподівання,

Що прийде щастя їй, життя без бід.

Щоднини будить жінку зірка рання:

Як там не є, вари щось на обід.

 

А кожна з них так потребує втіхи,

Звичайного сердечного тепла,

Щоб забриніти життєдайним сміхом.

Від того, може б, довше прожила...

 

 

Про щастя

 

 

Скільки для щастя треба?

Мирного чистого неба,

Рано - росиці краплину.

Поряд - надійну людину.

 

Кажуть, що щастя різне.

В когось - кохання пізнє,

В іншого - грошей торбина,

Дача, гараж і машина.

 

В того - розумні діти,

Може він з ними радіти,

Бо ще батьків не цураються,

Часто всі дома збираються.

 

Дехто щасливий тривогами,

Зустрічами і дорогами.

Він по життю, як по вервиці,

В дім свій, звичайно, повернеться

Й знову на пошук рушає:

Синього птаха шукає.

 

Щастя - в духовному злеті

В садівників і в поетів,

В кожній звичайній людині

Щастя сидить по краплині.

 

Витрім з чола печалі,

Сірого смутку мережку.

Човником на причалі

Жде нас до щастя стежка.

 

 

Види з вагона поїзда

 

 

...А за вікном копають чорнозем,

Щось на діляночках картатих сіють.

О Україно, мій святий Едем,

Про що ті сівачі сьогодні мріють?..

Про урожай цибулі й буряків,

Щоб нині їм картопелька вродила.

Веселі, заклопотані такі,

Творять неквапом своєрідне диво.

 

...А за вікном березовий розмай

І сірий зайчик по узліссю мчиться.

Його зайчихи дома щось нема –

Чи не вхопила навісна лисиця?

Стукоче серце заяче мале,

Шукають очі скрізь поза кущами.

Знайшов би другу десь собі, але

Зайчата плачуть, виглядають маму.

 

...А за вікном дзвенить весняний день,

На струнах сонця виграє натхненно,

Розсипав гай намисто із пісень

Та вбрався у мереживо зелене.

То тут, то там гніздечко із хаток,

Біленькі стіни, шибочки із блиском,

Черешень пишних білий сповиток –

Усе це горнеться до серця близько.

 

 

***

 

 

Дожену літа свої в лузі під калиною,

Попрошу сопілочку, подарую синові.

Чарівну сопілочку із моєї юності,

Щоб моєму синові щастя усміхнулося.

 

 

В.М.Раєвській

Доля

 

 

Ворожила мені вербиця,

Що усмішка моя знадобиться,

Що згодиться тепло долонь

Для дитяти і сивих скронь.

 

Ворожила мені калина,

Що така я у світі єдина,

Що круг мене такі ж неповторні,

Є прекрасні, а є й потворні.

 

Ворожила квітуча вишня,

Що примітив мене Всевишній,

Дав мені незрадливу душу.

Слово людям нести я мушу.

 

Так хотіла б я слово творити,

Щоб ні вкрасти його, ні купити,

Ні продати, ні кинуть на сміття.

Слово рідне – вишневе суцвіття.

 

 

Таїсі Штейнберг

Щаслива бабуся

 

 

Ще квітуча молодиця

Бабусею стала.

Увечері, як годиться,

Внука забавляла.

Щебетала без упину

І мила підлогу,

Злізло мале їй на спину

Та й звісило ноги:

- Катай мене, ти мій слоник! –

Впевнено сказало.

На колінах, у поклоні

Вимила всю залу.

- Тепер, бабцю, нагни хобот,

Я буду спускатись! –

Довелося няньці лобом

Килимка торкатись.

Встала радісна, красива,

Посмішкою сяє.

Таки жінка та щаслива,

Яка внуків має.

 

 

Літо відбуло

 

Осінній ліс виманює з Диканьки.
Грибами пахне, листям поруділим.
Десь біля синьої водиці з калабаньки
Зупинимося, хліб і сіль розділим.
Красуня Ворскла жовтий луг заквітчує,
Ставки – ставочки – дзеркала із хмарками.
Вже літо відбуло, пішло без відчаю,
Здаються дні погашеними марками.