top of page

Літературна вітальня

Лідія  Кузьмівна Дейнека

   

     "Пісні, що линуть із душі" - перша книга поетеси Лідії Дейнеки. Авторка щиро любить свою Батьківщину, рідне село, своїх батьків. Вона оспівує природі, яка оживає під її пером. Вірне лебедине кохання - головна тема збірки. Продовжуючи традиції українського фольклору, Лідія Кузьмівна яскраво виявляє творчу особистість.

 

    Лідія Дейнека народилася 29 жовтня 1951 року в селі Орданівка, Диканського району Полтавської області в сім'ї службовців. Після закінчення середньої школи працювала в колгоспі, в магазині, в школі. Одержала музичну освіту, працювала художнім керівником при Орданівському Будинку культури. З 1995 року почала писати ліричні, гумористичні вірші та пісні. Віршовані твори друкувалися в обласній газеті "Полтавська думка" та Диканській районній газеті "Трудова слава ".

   

Мій рідний край

 

 

Зупинився місяць в нічку над горою,

З голубої річки тихо воду п'є.

А в степу на полі чути шепіт жита.

Що таємний голос ніжно подає.

 

 

Я - землі цієї гілочка вербова,

Я - весняна крапля часта, дощова.

Приросла до тебе, земле, я душею,

Бо медові роси я із трав пила,

 

 

Приспів:

Краю мій лелечий,

Світу мій чудовий,

З ласкою матусі,

З батьковим теплом,

Я прийду до тебе

І нап 'юсь з криниці

Там, де б'є водиця

Чистим джерелом.

 

 

Повернусь до тебе, краю мій єдиний,

Де рожеві мальви під вікном цвітуть,

Де барвінком синім землю застеляє.

Хочу цю красу я серцем осягнуть.

 

 

І на світі щастя більшого немає,

Я щаслива - роду в рідному краю.

Лиш би батько й мати, лиш би сонце й небо,

Бо частинку серця я їм віддаю.

 

 

Приспів:

Краю мій лелечий,

Краю мій чудовий

З ласкою матусі,

З батьковим теплом,

Я прийду до тебе

І нап'юсь з криниці

Там, де б'є водиця

Чистим джерелом.

 

 

Батькова криниця

 

 

Знову мені сниться

Батькова криниця.

В ній вода холодна.

Ніби з джерела.

 

 

А як стану пити,

Чисту, кришталеву,

То добріш за неї

У житті нема.

 

 

Батькова криниця.

В ній жива водиця.

Батькова криниця

В ній погади ясні,

 

 

Я прийду до неї,

Щоб води напитись.

Коли сад квітує

Рано навесні.

 

 

У селі ще й досі

З неї воду носять.

Батькова криниця

Спогади гойда.

 

 

А біля криниці

Там росте калина.

Наче мої мрії,

Вічно молода.

 

 

Знову із криниці

Та мені б напитись.

Батьку в ясні очі

Пильно подавитись,

 

Бо вони синіють,
Ніби ті озерця.
Батькова криниця
В мене біля серця.

   

Допитлива малеча

 

Так хочеться знати

Щасливій малечі,

Як вечір блакитний

Спадає на плечі.

 

 

Заходить він тихо

До кожної хати

І просить у ліжечка

Діток лягати.

 

 

Для місяця вечір

Засвічує зорі

І срібло збирає

На Чорному морі.

 

 

А потім в діброві

Співа з солов'ями,

Усіх заколисує

Й лине гаями.

 

 

Отак проживає

Він з року у рік,

А, може, той вечір

І є чарівник?

 

 

Зима

 

Вітер губи надуває,

Зла хурделиця мете,

Снігом поле засипає.

Люта зимонька іде.

 

 

В лісі зайчики сумують:

"Як же зиму пережить?

Бо із лютим морозенком

Нам не хочеться дружить.

 

 

Хоч в нас шубки хутряні,

Та морози - зліші,

Ой, скоріш би вже весна,

Будем веселіші!"

   

* * *

 

У мене втомлені долоні.

Бо проживаю у селі.

Я прихиляюсь у поклоні

До лона матері-землі.

 

 

Де пахне хлібом житнє поле,

А медом - квіти запашні.

І вдячна я щасливій долі,

Що посміхнулася мені.

 

 

Хоч стежка видалась крутою.

Туман хова ясні вогні.

Я зморена, але щаслива,

Що проживаю у селі.

 

 

* * *

 

 

Я люблю рідну хату,

Де вишневий садок,

Де цвітуть чорнобривці.

Де тепло й холодок.

 

 

Де червона калина,

Білі айстри в цвіту.

Я такої хатини

Вже ніде не знайду.

 

 

Все тут рідне для мене:

Стіни білі, як сніг,

І віконця маленькі,

І цей хатній поріг.

 

 

На столі скатертина.

Рушники на стіні,

І повітря в цій хаті

Дуже рідне мені.

 

 

СПОМИНИ ПРО ДИТИНСТВО

 

Я знов думками у дитинстві,

Де пахне вистояний мед,

Де ніжні руки материнські

І неба зоряний намет.

 

 

Де хліб під рушником гарячий.

Весняне сонце, вишні цвіт.

І моє серце прагне знову

Побачити казковий світ.

 

 

Де жовтий соняшник за тином,

Де веселкове все цвіте.

Біжить років моїх стежина

В дитинство світле, золоте...

Турботливий їжачок

 

 

В осінньому лісі ходив їжачок,

В якого сорочка з тонких голочок.

На ці голочки натикав він грушки,

Кислички рум'яні, гриби - маслючки.

Ходив їжачок по лісочку, ходив

Й малесенькі лапки свої натрудив.

Спинивсь під дубочком, присів відпочити

І все, що зібрав, захотів полічити.

Був радий їжак, що всього назбирав,

Спішив до хатинки і пісню співав:

"В хатинці не страшно мені зимувати,

Бо буду я ласощі ці смакувати".

Котик і цапик

 

 

Наш котик вусатий

В садочку гуляє,

А цапик рогатий

Його здоганяє.

 

 

Погладжує мурчик

Вусатий свій ротик

І чеше пухнастий

Сіренький животик.

 

 

А цапик рудою

Трясе бородою:

— Я хочу, Мурко,

Подружитись з тобою!

Також завітайте
Інтернет-ресурси
для бібліотекарів

Лічильник

відвідувань

Наша адреса

                   38500

Полтавська область

смт. Диканька

вул. Незалежності, 117   

dykanka.biblioteka@gmail.com

Screenshot_1.png
  • Blogger Социальные Иконка
417-frame_1.png
вісник обложка  для банеру.jpg
  • Blogger Социальные Иконка
w513h5131371296104Facebook.png
1384063.png
Screenshot_6.png
Screenshot_2.png
Screenshot_3.png
Screenshot_4.png
Зворотній зв'язок

Інформація відправлена.

Дякуємо!

банер_БПД.png
2.png
bottom of page