Літературна вітальня
Лідія Кузьмівна Дейнека
"Пісні, що линуть із душі" - перша книга поетеси Лідії Дейнеки. Авторка щиро любить свою Батьківщину, рідне село, своїх батьків. Вона оспівує природі, яка оживає під її пером. Вірне лебедине кохання - головна тема збірки. Продовжуючи традиції українського фольклору, Лідія Кузьмівна яскраво виявляє творчу особистість.
Лідія Дейнека народилася 29 жовтня 1951 року в селі Орданівка, Диканського району Полтавської області в сім'ї службовців. Після закінчення середньої школи працювала в колгоспі, в магазині, в школі. Одержала музичну освіту, працювала художнім керівником при Орданівському Будинку культури. З 1995 року почала писати ліричні, гумористичні вірші та пісні. Віршовані твори друкувалися в обласній газеті "Полтавська думка" та Диканській районній газеті "Трудова слава ".
Мій рідний край
Зупинився місяць в нічку над горою,
З голубої річки тихо воду п'є.
А в степу на полі чути шепіт жита.
Що таємний голос ніжно подає.
Я - землі цієї гілочка вербова,
Я - весняна крапля часта, дощова.
Приросла до тебе, земле, я душею,
Бо медові роси я із трав пила,
Приспів:
Краю мій лелечий,
Світу мій чудовий,
З ласкою матусі,
З батьковим теплом,
Я прийду до тебе
І нап 'юсь з криниці
Там, де б'є водиця
Чистим джерелом.
Повернусь до тебе, краю мій єдиний,
Де рожеві мальви під вікном цвітуть,
Де барвінком синім землю застеляє.
Хочу цю красу я серцем осягнуть.
І на світі щастя більшого немає,
Я щаслива - роду в рідному краю.
Лиш би батько й мати, лиш би сонце й небо,
Бо частинку серця я їм віддаю.
Приспів:
Краю мій лелечий,
Краю мій чудовий
З ласкою матусі,
З батьковим теплом,
Я прийду до тебе
І нап'юсь з криниці
Там, де б'є водиця
Чистим джерелом.
Батькова криниця
Знову мені сниться
Батькова криниця.
В ній вода холодна.
Ніби з джерела.
А як стану пити,
Чисту, кришталеву,
То добріш за неї
У житті нема.
Батькова криниця.
В ній жива водиця.
Батькова криниця
В ній погади ясні,
Я прийду до неї,
Щоб води напитись.
Коли сад квітує
Рано навесні.
У селі ще й досі
З неї воду носять.
Батькова криниця
Спогади гойда.
А біля криниці
Там росте калина.
Наче мої мрії,
Вічно молода.
Знову із криниці
Та мені б напитись.
Батьку в ясні очі
Пильно подавитись,
Бо вони синіють,
Ніби ті озерця.
Батькова криниця
В мене біля серця.
Допитлива малеча
Так хочеться знати
Щасливій малечі,
Як вечір блакитний
Спадає на плечі.
Заходить він тихо
До кожної хати
І просить у ліжечка
Діток лягати.
Для місяця вечір
Засвічує зорі
І срібло збирає
На Чорному морі.
А потім в діброві
Співа з солов'ями,
Усіх заколисує
Й лине гаями.
Отак проживає
Він з року у рік,
А, може, той вечір
І є чарівник?
Зима
Вітер губи надуває,
Зла хурделиця мете,
Снігом поле засипає.
Люта зимонька іде.
В лісі зайчики сумують:
"Як же зиму пережить?
Бо із лютим морозенком
Нам не хочеться дружить.
Хоч в нас шубки хутряні,
Та морози - зліші,
Ой, скоріш би вже весна,
Будем веселіші!"
* * *
У мене втомлені долоні.
Бо проживаю у селі.
Я прихиляюсь у поклоні
До лона матері-землі.
Де пахне хлібом житнє поле,
А медом - квіти запашні.
І вдячна я щасливій долі,
Що посміхнулася мені.
Хоч стежка видалась крутою.
Туман хова ясні вогні.
Я зморена, але щаслива,
Що проживаю у селі.
* * *
Я люблю рідну хату,
Де вишневий садок,
Де цвітуть чорнобривці.
Де тепло й холодок.
Де червона калина,
Білі айстри в цвіту.
Я такої хатини
Вже ніде не знайду.
Все тут рідне для мене:
Стіни білі, як сніг,
І віконця маленькі,
І цей хатній поріг.
На столі скатертина.
Рушники на стіні,
І повітря в цій хаті
Дуже рідне мені.
СПОМИНИ ПРО ДИТИНСТВО
Я знов думками у дитинстві,
Де пахне вистояний мед,
Де ніжні руки материнські
І неба зоряний намет.
Де хліб під рушником гарячий.
Весняне сонце, вишні цвіт.
І моє серце прагне знову
Побачити казковий світ.
Де жовтий соняшник за тином,
Де веселкове все цвіте.
Біжить років моїх стежина
В дитинство світле, золоте...
Турботливий їжачок
В осінньому лісі ходив їжачок,
В якого сорочка з тонких голочок.
На ці голочки натикав він грушки,
Кислички рум'яні, гриби - маслючки.
Ходив їжачок по лісочку, ходив
Й малесенькі лапки свої натрудив.
Спинивсь під дубочком, присів відпочити
І все, що зібрав, захотів полічити.
Був радий їжак, що всього назбирав,
Спішив до хатинки і пісню співав:
"В хатинці не страшно мені зимувати,
Бо буду я ласощі ці смакувати".
Котик і цапик
Наш котик вусатий
В садочку гуляє,
А цапик рогатий
Його здоганяє.
Погладжує мурчик
Вусатий свій ротик
І чеше пухнастий
Сіренький животик.
А цапик рудою
Трясе бородою:
— Я хочу, Мурко,
Подружитись з тобою!
Також завітайте
Інтернет-ресурси
для бібліотекарів
Лічильник
відвідувань
Наша адреса
